Починайте ранок з процедури виставлення дня тижня і відзначення погоди на календарі.
Під час ранкових заходів зверніть увагу дітей на стрічку року — зауважте, що за час, який пройшов, діти багато чого навчилися, подорослішали. Запропонуйте дітям скористатися рамкою та знайти навколо підтвердження того, що весна перетворилася на квітучу.
Застосуйте одне з традиційних привітай (як варіант: плеск — долоньки до грудей, а потім – долонька до долоньки сусідів. Плески супроводжують слова: “Всім доброго ранку” або якесь інше).
Розпитайте, що зранку, коли вони прокинулись, засвідчило, що весна стала квітучою. Вислухавши дітей, додайте від себе, що помітили ви. Зауважте, що разом ви вже пережили осінь, зиму і весну — діти багато чого навчилась і дізнаюся. Проведіть гру з м’ячем “Я знаю 5 назв…”. Діти можуть називати імена дівчаток/хлопчиків, назви дерев, диких і свійських тварин, птахів, видів транспорту, квітів тощо. Зауважте, що засвоєнні знання допомагають дітям краще міркувати.
Запропонуйте дітям поміркувати та, відповідаючи на запитання, пояснювати свою думку.
— Кого більше птахів чи пташеня?
— Чого на майданчику більше — дерев чи бруньок?
— Чого на клумбі більше — квітів чи тюльпанів?
— Чого більше хмаринок чи крапель?
Запросіть дітей пройти по кімнаті і уважно розглядаючи предмети в кімнаті позначити червоними фішками те, про що б вони сказали “не знаю”, про що хотіли б дізнатися, що їм незрозуміло. Обсудіть з дітьми, чому запитання такі важливі, що на бути ще більше знань. Розпитайте, як, у який ще спосіб можна збагатити знання, крім запитань.
Прочитайте у скороченні оповідання Є. Гуцало “Якого кольору слова”, обсудіть: на які запитання допитлива дитина, про яку йдеться в оповіданні, хотіла б знайти відповідь? Які слова і здаються синіми? Зеленими? Якого кольору слово “осінь”? Якого кольору слово “матуся”?
Небо чисте, по-молодому усміхнене. Воно синіє, наче там висіяно море волошок, і фіалок, і півників, і ще всячину квітів, що не в’януть, хоч би яка була спека, і не схиляють голівок у жалобі, хоч би яке сонце пекло.
Мабуть, тому вподобав я дивитись на небо, що з-поміж усіх кольорів найдужче люблю синій. Він мені скрізь увижається, й коли я бачу щось синє — чи квітку, чи очі, чи дівоче плаття, чи просто чую саме слово «синій»,— враз мені стає добре, я щасливий, і душа моя сміється й грає так, як грають проти сонця збиті на ставу бризки води.
Іноді все в цьому світі уявляється мені синім: ото, начебто, ростуть сині тополі над синьою дорогою, їдуть сині вози, запряжені синіми кіньми, випадають сині дощі. І як було б цікаво, якби раптом посеред зими випав на наше село синій сніг, синя завірюха захуржелила-зареготала!
Але чомусь не можу уявити, щоб молоко нашої корови Лиски було синє. Ще можу припустити, що Лиска наша геть уся посиніла й великі очі її стали сині, а от молоко залишається для мене білим, хоч і як силкуюся побачити його синім. І чомусь так само сметана для мене біліє, і сир, і вареники з сиром.
А якого кольору слова? Тихесенько вимовляю слово «зелений», і постає переді мною все зелене, і я вже чомусь не сумніваюсь, що саме це слово зеленого кольору. Вимовляю слово «мама» — і ввижається мені добра її усмішка, каре іскристе мерехтіння в очах, ласкаве звучання голосу. Жоден колір, либонь, не пов’язується з її образом, тільки здається, наче сяє чимось золотистим від очей, вишневим од губ, яблуками-антонівками від рук — і за всім цим щемко постає слово «рідна», яке, здається, саме зовсім позбавлене кольору, а тільки дороге воно, ніжне, хвилююче, мов усі кольори, разом узяті. А слово «осінь» — жовте, бо восени дозрівають усі грушки в нашому садку, всі яблука. Спершу світяться поміж листям молодесеньким жовтим полум’ям, потім починають потроху падати на землю, згодом усе рясніше… Й одного дня залишається на гіллі саме тільки жовте, недогоріле листя. Слово «осінь» туге й жовте, наче віск.
Слово «пролісок» — біле, й чомусь од нього пахне сніжком, який починає танути, й гострою весняною землею, і торішнім перепрілим листям. Слово «зозуля» якесь ніжне, зелененьке, мов пух на вербах, бо коли зозуля починала кувати в цьому році, то зелень на деревах була молода й свіжа, а вербовий цвіт опадав на воду, й здавалось, що вода зацвіла ніжним смарагдовим пушком.
Пролетіла над подвір’ям ворона, пронесла в дзьобі галузку, я подумав, що то вона понесла своє чорне слово. Бо слово «ворона» — чорне. От цікаво — а ворона знає, що її звати вороною? А собаки знають, що вони собаки? А вівці, а воли, а коні? А наша корова Лиска знає, що її звати Лискою?
Comments